Я мріяла стати юристом. Спочатку хотіла бути слідчим, але згодом мене потягнуло до адвокатури. Почала ще студенткою.
На другому курсі почала шукати роботу і незабаром знайшла. У справжній адвокатській фірмі, справжнім юристом – як і мріялось.
Робота тішила. Не все легко вдавалося, але шефу подобалося мене навчати, тому невдовзі я почала захищати інтереси клієнтів у судах.
Значних перепадів настрою у той час не було. Я жила по графіку, була закохана в ту метушню, хвилювання, канцеляризми і дрес-код. На цій роботі я затрималася найдовше. До виходу в декрет і в перерві між першою і другою дитиною я працювала, доки вистачало сил.
Після народження першого сина у мене почалася гіпоманія. Я готувала варення, пекла ночами торти з дорогих інгредієнтів. Моє захоплення кулінарією завдавало удару і по гаманцю, і по станові чоловіка, який допомагав мені на кухні і через те недосипав. Я ж носилася з божевільними ідеями бізнесу, власної кав’ярні, стажування у Франції.
Тривало це близько півроку. Я прокачала навички роботи з кондитеркою, але вигоріла настільки, що готування найпростішого пирога стало для мене проблемою. Потім трапилося ще кілька гіпоманіакальних спалахів, упродовж яких я сама виготовляла косметику, була захоплена доглядом за собою, саморозвитком.
Потім у мене трапилася важка депресія. У той час я була вагітна молодшим сином, а старшому не виповнилося ще й півтора року.
Другий син народився в 2014-му році. Початок війни.
Я перебувала у змішаному стані. Полегшувала тривогу і напругу тільки робота з ранку до ночі, тому я почала волонтерити. Я адмініструвала власні благодійні проекти. Чоловік стояв у цей час на блокпосту. Ми не мали вихідних. Зрідка я залишалася вдома, але зазвичай старший Міша сидів з дідусем, а молодшого Колю, починаючи з тримісячного віку, носила в слінгу.
Волонтерство ми почали зі збору їжі для армії. З намальованим від руки плакатом ми стояли і збирали в кошик їжу і воду для декількох військових частин. Потім закупляли тактичні наколінники. Тоді зробили перше фото з Миколою для звіту, він був у нас «син полка».
Пізніше ми придумали благодійний розпродаж. Це був повноцінний проект, який ми інтуїтивно менеджерили, вибудовували відносини з торговими центрами, з іншими волонтерами. Ми продавали хендмейд від дніпровських майстринь – пряники, кукли-мотанки, прикраси, сувеніри. На виручку купували аптечки, теплий одяг і взуття для воїнів.
Одночасно я почала навідуватися до лікарень і госпіталів. Грошей стали збирати більше, тож ми змогли надавати допомогу військовим по медицині.
Наша толока протрималася десь півтора року. Коли її закрили, я стала волонтерити в лікарнях і підключилася до допомоги сім’ям загиблих на етапі моргу і похорону. Це найважчий досвід у моєму житті.
Потім ми з іншими волонтерами плели маскувальні мережі. Далі було навчання по військовій медицині і чергування на війні як парамедик.
Скінчилося моє військове волонтерство в 2016-му році. Я вже паралельно працювала в ГО “М.АРТ.ІН-клуб”. Власне, це моя друга офіційна робота. Місія організації вже протягом двадцяти років полягає в допомозі мамам з дітлахами, які потрапили в біду. Там було кілька проектів, у яких я відзначилася як адміністратор, менеджер, юрист, фотограф, контент-менеджер, продавець печива, і навіть арт-терапевт. Зараз я волонтер цієї організації. Філософія людей, які працюють у «Мартіні» настільки рідна мені, що я ніколи не відмовлю їм у допомозі.
Щодо моїх захоплень. Один день я працювала бариста в кав’ярні, один день – офіціанткою. Кілька разів співала в складі музичної групи: в кафе, на фестивалі і просто на вулиці. Працюю викладачем курсу “Мистецтво” в художній галереї. У мене були персональна виставка і майстерня, так що я впевнено можу називатися художником. Провела кілька фотосесій, але не продала жодної фотографії. Зняла відео для музикантів для трансляції під час концерту, що повторила б із задоволенням ще раз.
Упродовж року я, спільно з іншого художницею, знімала художню майстерню. Це теж була комплексна робота – малювання, ведення сторінки, зйомки, організація заходів. Працювала стабільно, доки не змінилася фаза хвороби.
Один досвід роботи вийшов невдалий – я влаштувалася до колл-центру. Витримала місяці три.
Мої захоплення були досить різноплановими і я занурювалася в них з головою, доки була в гіпоманії. Коли я лежу каменем в депресії, то страждаю через те, що не працюю, не заробляю достатньо грошей, та й просто випхати себе на вулицю не можу. Тому я вирішила сконцентруватися на фрілансі, щоб працювати в будь-якому місцію. Тепер я маю можливість у гипоманії або в ремісії зробити роботу наперед, щоб не працювати у депресії.
Саме такою стала для мене робота в Bicovery. Вона мене дуже надихає і мотивує. Я із задоволенням пишу для вас, сподіваючись що мій досвід може бути важливим. Скоро буду більше писати про Bicovery, це буде нова сторінка в житті людей з біполярним розладом. Чекайте нових історій!