Я мріяла стати юристом. Спочатку хотіла бути слідчим, але згодом мене потягнуло до адвокатури. Почала ще студенткою.

Design on the subject of intuition between parent and child made of profiles of woman and child, human eye and abstract elements

На другому курсі почала шукати роботу і незабаром знайшла. У справжній адвокатській фірмі, справжнім юристом – як і мріялось. 

Робота тішила. Не все легко вдавалося, але шефу подобалося мене навчати, тому невдовзі я почала захищати інтереси клієнтів у судах.

Значних перепадів настрою у той час не було. Я жила по графіку, була закохана в ту метушню, хвилювання, канцеляризми і дрес-код. На цій роботі я затрималася найдовше. До виходу в декрет і в перерві між першою і другою дитиною я працювала, доки вистачало сил.

Після народження першого сина у мене почалася гіпоманія. Я готувала варення, пекла ночами торти з дорогих інгредієнтів. Моє захоплення кулінарією завдавало удару і по гаманцю, і по станові чоловіка, який допомагав мені на кухні і через те недосипав. Я ж носилася з божевільними ідеями бізнесу, власної кав’ярні, стажування у Франції. 

Тривало це близько півроку. Я прокачала навички роботи з кондитеркою, але вигоріла настільки, що готування найпростішого пирога стало для мене проблемою. Потім трапилося ще кілька гіпоманіакальних спалахів, упродовж яких я сама виготовляла косметику, була захоплена доглядом за собою, саморозвитком.

Потім у мене трапилася важка депресія. У той час я була вагітна молодшим сином, а старшому не виповнилося ще й півтора року.

Другий син народився в 2014-му році. Початок війни. 

Я перебувала у змішаному стані. Полегшувала тривогу і напругу тільки робота з ранку до ночі, тому я почала волонтерити. Я адмініструвала власні благодійні проекти. Чоловік стояв у цей час на блокпосту. Ми не мали вихідних. Зрідка я залишалася вдома, але зазвичай старший Міша сидів з дідусем, а молодшого Колю, починаючи з тримісячного віку, носила в слінгу. 

Волонтерство ми почали зі збору їжі для армії. З намальованим від руки плакатом ми стояли і збирали в кошик їжу і воду для декількох військових частин. Потім закупляли тактичні наколінники. Тоді зробили перше фото з Миколою для звіту, він був у нас «син полка».

Пізніше ми придумали благодійний розпродаж. Це був повноцінний проект, який ми інтуїтивно менеджерили, вибудовували відносини з торговими центрами, з іншими волонтерами. Ми продавали хендмейд від дніпровських майстринь – пряники, кукли-мотанки, прикраси, сувеніри. На виручку купували аптечки, теплий одяг і взуття для воїнів.

Одночасно я почала навідуватися до лікарень і госпіталів. Грошей стали збирати більше, тож ми змогли надавати допомогу військовим по медицині.

Наша толока протрималася десь півтора року. Коли її закрили, я стала волонтерити в лікарнях і підключилася до допомоги сім’ям загиблих на етапі моргу і похорону. Це найважчий досвід у моєму житті. 

Потім ми з іншими волонтерами плели маскувальні мережі. Далі було навчання по військовій медицині і чергування на війні як парамедик.

Скінчилося моє військове волонтерство в 2016-му році. Я вже паралельно працювала в ГО “М.АРТ.ІН-клуб”. Власне, це моя друга офіційна робота. Місія організації вже протягом двадцяти років полягає в допомозі мамам з дітлахами, які потрапили в біду. Там було кілька проектів, у яких я відзначилася як адміністратор, менеджер, юрист, фотограф, контент-менеджер, продавець печива, і навіть арт-терапевт. Зараз я волонтер цієї організації. Філософія людей, які працюють у «Мартіні» настільки рідна мені, що я ніколи не відмовлю їм у допомозі.

Щодо моїх захоплень. Один день я працювала бариста в кав’ярні, один день – офіціанткою. Кілька разів співала в складі музичної групи: в кафе, на фестивалі і просто на вулиці. Працюю викладачем курсу “Мистецтво” в художній галереї. У мене були персональна виставка і майстерня, так що я впевнено можу називатися художником. Провела кілька фотосесій, але не продала жодної фотографії. Зняла відео для музикантів для трансляції під час концерту, що повторила б із задоволенням ще раз.

Упродовж року я, спільно з іншого художницею, знімала художню майстерню. Це теж була комплексна робота – малювання, ведення сторінки, зйомки, організація заходів. Працювала стабільно, доки не змінилася фаза хвороби.

Один досвід роботи вийшов невдалий – я влаштувалася до колл-центру. Витримала місяці три.

Мої захоплення були досить різноплановими і я занурювалася в них з головою, доки була в гіпоманії. Коли я лежу каменем в депресії, то страждаю через те, що не працюю, не заробляю достатньо грошей, та й просто випхати себе на вулицю не можу. Тому я вирішила сконцентруватися на фрілансі, щоб працювати в будь-якому місцію. Тепер я маю можливість у гипоманії або в ремісії зробити роботу наперед, щоб не працювати у депресії. 

Саме такою стала для мене робота в Bicovery. Вона мене дуже надихає і мотивує. Я із задоволенням пишу для вас, сподіваючись що мій досвід може бути важливим. Скоро буду більше писати про Bicovery, це буде нова сторінка в житті людей з біполярним розладом. Чекайте нових історій!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to Top